Фатальна помилка - Страница 76

Кілька хвилин Виговський напружено думав, наморщивши чоло і щось мугикаючи під ніс. Потім заговорив знов:

— Ну що ж, пане генеральний писарю, припустимо, що все так і відбудеться. Але я все ж таки не розумію: навіщо нам домагатися повернення війська князя Трубецького, тим самим посилюючи ворожу армію? Якщо Бог зробив нам таку велику ласку — розділив ворогів, яких ми тепер можемо розбити поодинці, навіщо знов поєднувати розрізнене?! У чім тут хитрість?

Немирич очікував цього запитання, тож із відповіддю не забарився:

— Насамперед, ми не знаємо, куди саме й як надовго подався звідси князь Трубецькой. А раптом воєвода збрехав, і його вояки лишились на місці?! Чи довіряєш ти його повідомленню остаточно?

— Та нібито…

— Отож: нібито! — генеральний писар здійняв праву руку з відстовбурченим вказівним пальцем. — Нібито віриш, нібито й ні… І вірно робиш, ясновельможний. А тому краще забаритися на пару днів, але бути точно впевненими, що князь Трубецькой із військом повернувся під Конотоп.

— Але ж!..

— Тепер, до того ж, уяви собі: ну, так, насправді маємо достатню кількість війська, щоб і без всяких дейнек здолати московитів хоч зараз. Адже, окрім козацьких загонів, є ще охочекомонні загони Потоцького та Яблоновського. Є у тебе також піхота Лончинського. Є сербські та молдавські найманці. Вже прибув з Криму на чолі тридцяти тисяч хан Мехмед IV Герай.

— Отже, можемо напасти на загарбників, не боячись поразки.

— Гаразд, нападемо. Але що станеться далі?.. А раптом бозна-коли і хтозна-звідки з’явиться князь Трубецькой, щоб завдати нам неочікуваного удару в ту саму мить, коли ми святкуватимемо перемогу, але наші війська будуть геть виснажені щойно виграною битвою?.. Тільки уяви собі це, ясновельможний.

Виговський знов замислився й після тривалого міркування змушений був погодитися із генеральним писарем:

— Що ж, я і справді не уявляю, в яку бійку це виллється.

— А тому є сенс змусити московитів стягнути сюди усі свої сили! Ми будемо готові до цього й розіб’ємо їх. Після чого нам не загрожуватимуть раптові удари з тилу.

— А раптом вони розіб’ють нас?!

— Не думаю, ясновельможний. Адже на нашому боці — неочікувано велика для московитів чисельність і… деякі пастки.

— Що маєш на увазі?

— Якщо роз’єднати їхні сили…

— Роз’єднати, он як?! — на обличчі Виговського було написано здивування. — Спочатку ми робимо все, щоб розрізнені московитські загони з’єдналися, потім знов роз’єднуємо їх. Щось я нічого не второпаю, заплутав ти мене зовсім, пане генеральний писарю!

— Немає тут нічого складного, — втішив гетьмана Немирич. — Місцевість в околицях Конотопа болотиста, перерізана річками і вкрита невеличкими гайочками. Робити тут засідки і водночас відтягувати сили супротивника у різні боки навіть дуже легко.

— А ти певен, пане генеральний писарю, що окремі загони московитів підуть урізнобіч, а не вдарять по нас усією спільнотою?

— Ясновельможний! Я впевнений, що принаймні частина цих військ точно залишиться під стінами міста й наздоганяти тебе не кинеться.

— А чому не всі?..

— Бо щойно вони повністю знімуть облогу, як Григорій Гуляницький вийде з обложеного міста і вдарить їм у тил. Отже, московитське військо розділиться щонайменше навпіл.

Утретє замислився Виговський, причому тепер мовчанка тривала найдовше. Нарешті зітхнув з полегшенням:

— Гаразд, пане генеральний писарю, переконав! Ох, який же хист маєш ти до різних хитромудрих витівок, скажу я тобі…

Немирич тільки-но хотів подякувати за похвали, як пан гетьман додав не надто тактовно:

— Але навіть такий розумака, як от ти, може втрапити в халепу. Приміром, із Гадяцькими статтями, що їх сейм безжально обкраяв, еге ж?..

Генеральний писар скривився так, немовби щойно кислиць об’ївся. Ще б пак! Він дуже пишався Гадяцькими статтями, укладеними минулої осені. Пишався не тільки тому, що у тих статтях був детально розписаний проект троїстої федеративної держави з Речі Посполитої, Великого князівства Литовського й Великого князівства Руського. Не тільки тим пишався, що Велике князівство Руське мало би стати провідним у цій троїстій федерації, а він, Юрій Немирич — канцлером Великого князівства Руського…

То лише оболонка, яку бачили всі, хто підписав Гадяцькі статті. Й тільки один Юрій Немирич бачив те, що було недоступне іншим: квінтесенцією як троїстої федерації, так і Великого князівства Руського мало би стати царство справедливості — втілена химера, за якою пан генеральний писар подумки ганявся протягом усього свідомого життя!

Саме на теренах колишньої Гетьманщини під дбайливим оком канцлера Немирича мали би бути ухвалені найсправедливіші у світі закони, яких світ ніколи не бачив. «Libertatem, Reverentia, Adiuva, Fratrum» — ось під яким гаслом розквітнув би справжній рай на землі! З часом Велике князівство Руське почало би приваблювати з усіх усюд найкращих інтелектуалів, найвправніших ремісників, найпрацьовитіших людей. Маючи Велике князівство Руське (велике вже не тільки за титулуванням, але й за значенням серед народів світу) за взірець, почалось би перетворення решти країн.

Справжнє Боже Преображення світу!..

Для втілення цього грандіозного плану в життя не вистачало однієї лише дрібниці: Гадяцькі статті мали бути затверджені сеймом, наміченим на травень року 1659-го від Різдва Христового. Юрій з таким нетерпінням чекав травня, так щиро вірив в успіх своєї справи!..