Фатальна помилка - Страница 45

Битва скінчилася десь опівдні. Добре, що так, бо ще вранці шляхтичам здавалось, що усі вони приречені безславно загинути.

…Як не старалися усі, хто споруджував захисний земляний вал, однак закінчити його північну частину до ранку не вдалося. Отож вранці козаки й атакували польський табір саме з півночі! Одночасно з лісу, розташованого на південному сході від Зборова, вилетіло кілька загонів татарської кінноти.

Шляхтичі опинилися затиснутими в лещатах. Але ситуація стала зовсім нестерпною після того, як табором прокотився поголос: позаду в’юнких татарських вершників помічено загін, очолюваний самим проводирем бунтівників — Богданом Хмельницьким!!! Сама лише присутність легендарного гетьмана лякала більше, ніж перспектива потрапити в полон до кримців і через деякий час опинитися на невільничому ринку у далекій землі. Коли напередодні козаки налетіли на правобережний табір, Хмельницького ніхто не бачив. Побачили тільки сьогодні…

Це була катастрофа!!! Жахлива катастрофа, що могда обернутися невідомо чим!..

Після звістки про появу Хмельницького здійнялася настільки сильна паніка, що князь Корецький з усім можливим поспіхом полишив Зборівський замок напризволяще. Не в змозі вибудувати жодного бойового порядку, притиснуті до недобудованого земляного валу шляхетські загони перемішалися.

Становище урятував особисто король Ян Казимир: хтозна яким дивом, але його королівській величності вдалося вишикувати і повести в атаку німецьких піхотинців. Найманці зазнавали відчутних втрат, проте вперто тіснили піші козацькі загони. Години через три королю вдалося повернути Зборівський замок.

Домігшись успіху, Ян Казимир негайно вислав до кримського хана парламентерів. Звісно, таке рішення обурило магнатів — особливо пана Корецького, який присягався нізащо не втратити удруге фортецю, довірену його опіці. Втім, король надто добре розумів всю ілюзорність подібних сподівань. Як воювати після того, коли не вдалося обладнати укріплений табір на «острові»? Хіба що добровільно засісти в обложеному з усіх боків Зборівському замку… З військом, що поменшало на кілька тисяч чоловік… Без достатніх запасів провізії… Без доступу до річкової води… І головне — без жодної надії на зовнішню допомогу… Це ж справжнісіньке самогубство!

Зважаючи на ці міркування, Ян Казимир вирішив розколоти ворожий стан, тому й послав переговірників не до Хмельницького, а до його союзників — кримських татар. На обіцянки наказав не скупитися.

Через годину парламентери повернулися з доброю новиною. Попри відкрите невдоволення самого Хмельницького, хан велів переказати королю, що вдовольниться виплатою солідних упоминків: очевидно, він з якоїсь причини не хотів, щоб сьогодні козаки остаточно восторжествували над поляками… Зрозуміло, що Ян Казимир з радістю погодився на таку умову! Додатково попросив назвати суму викупу за бранців, які не мали для того грошей. А щоб остаточно умилостивити хана, дозволив грабувати південно-східні землі Речі Посполитої і брати в них ясир під час повернення татар додому: це мало забити додатковий клин між нинішніми союзниками.

Після успішного завершення переговорів кримська кіннота вийшла з битви. Мало того — відтепер вона становила неабияку загрозу для самих козаків, які не мали у своєму розпорядженні достатньої кількості вершників! Хмельницькому бракувало сил, щоб воювати одночасно з поляками й татарами. Король прекрасно розумів це, тому надіслав парламентерів тепер уже до козацького ватажка.

Результат був очікуваним: Богдан Хмельницький милостиво погодився на переговори. Укладання угоди відбувалося у Зборівському замку, який за останню добу двічі переходив з рук в руки. Генеральний полковник посполитого рушіння Київського та Волинського воєводств Юрій Немирич був присутній на перемовинах, як і решта шляхтичів. Моменту появи козацької депутації очікував із завмиранням серця: аж надто реалістичним був його сьогоднішній сон… А раптом він упізнає ватажка бунтівників?! І що в такому разі робити…

Втім, дива не сталося: реальна людина мала лише віддалену схожість із вранішнім видінням. Проходячи повз Немирича, величний полководець-переможець Хмельницький навіть не подивився в його бік. Тоді лише сумніви пана полковника розвіялися остаточно.

Між тим перемовини розпочалися. Насамперед, бунтівники висунули умову повного прощення їхніх діянь з боку шляхтичів та магнатів. Було видно, що на це вони не дуже сподівалися. Й зітхнули з полегшенням, коли Ян Казимир, незважаючи на нерішучі протести окремих магнатів, наказав занести до чернетки договору наступні слова: «Що тільки діялося під час теперішнього замішання з Божого допуску, те все має бути в забутті. За те жоден пан не повинен чинити помсти й карання».

Звісно, у повстанні брала участь не сама лише голота, але також люди шляхетного походження, причому не тільки православні, а й католики. Спеціально для них у майбутньому договорі король наказав записати після початкового обговорення наступний пункт: «Шляхті як віри роської, так і римської, котра під час того замішання у будь-який спосіб бавилася при Запорозькому війську, Його Королівська Милість із панської своєї ласки пробачає і переступ їхній покриває. А коли б котрого упрошено, як з добр дідичних, так і з інших, або котрого виведено, оскільки те все діялося в теперішнім замішанні, має бути сеймовою постановою скасовано».

Маючи настільки обнадійливу основу, перейшли до обговорення статусу Запорозької Січі та козацького воїнства. Звісно, його королівська величність міг лише підтвердити статус Запорозького війська з усіма його прадавніми вольностями. Також король наказав виготовити жалувану грамоту з відповідними підтвердженнями.