Фатальна помилка - Страница 41

— Так, звісно.

Ельжбета посміхнулась якимсь своїм думкам, потім мовила:

— Що ж, піду шукати Самійла. Треба розпорядитися щодо обіду. Тепер уже можна віддати розпорядження про обід, мій любий чоловіче?

— Звісно, так, моє серденько.

Правий берег р. Стрипи неподалік Зборова,

5 серпня 1649 року

Ось нарешті по мосту проїхав останній вершник, що належав до посполитого рушіння Київського воєводства. Далі настала черга переправлятися довгій низці обозних возів, навантажених різноманітним скарбом. Його королівська величність Ян ІІ Казимир розраховував на тривале протистояння з клятими бунтівниками, тому й наказав обладнати військовий табір усім необхідним. З точки зору стратегії, позиція справді обрана бездоганно. За кілька днів тут можна створити своєрідний плацдарм для наступу на непокірливу голоту. При цьому шляхетський табір буде звідусіль захищений від нападу природними перешкодами. А на другому березі Стрипи — добрий замок з міцними стінами. Нічого не скажеш, прекрасна ідея!..

По всьому виходило, що тепер фортуна мала посміхнутися саме польському панству. Все ж таки війна тягнеться другий рік поспіль, за цей час коронні війська та посполите рушіння встигли набути неабиякого досвіду ведення бойових дій не тільки проти бунтівних козаків, але й проти їхніх спільників-татар.

Немирич інколи згадував, якими наївними очима дивились усі поляки на війну з бунтівниками Хмельницького ще торік. Думали, що впораються місяців за два… максимум — за три. Щиро вірили, що бунтівники дременуть від них, немовби перелякані зайці. Неквапом збирали посполите рушіння. А воно он як обернулося!..

А може, біда була в тому, що старий король Владислав IV Ваза не зміг придушити бунт одразу, бо смерть вже ходила поруч із ним?! А доки новий король Ян ІІ Казимир перебирав правління на себе, повстання розрослося до небачених раніше розмірів…

Хтозна! Але якщо так, то польське військо було приречене на невдачу самим небом… Дивно, дуже дивно.

Та в будь-якому разі тепер військо очолює сам король — лише ця обставина змушує триматися якомога впевненіше навіть останнього німецького піхотинця-найманця, не кажучи вже про пихате панство. Козаки?.. Татари?.. Матка Бозка — що може вдіяти купка навіжених пройдисвітів проти славетного воїнства, яке зібрав під своєю рукою король Ян Казимир!!!

А до чого ж вдалу позицію для табору обрали — про кращу годі й мріяти!.. Залишивши стародавні оборонні споруди Зборова на лівому березі Стрипи, шляхтичі переправлялися трьома мостами на так званий «острів» (а насправді — на правий берег річки) й повільно розгорталися вверх за течією від місця впадіння в основне русло притоку — Малої Стрипи. Невдовзі тут постане базовий табір, у центрі якого королівський почет зараз завершував обладнання ставки Яна Казимира.

Таким чином, із заходу та півдня поляків захищатиме притока, на півночі посполите рушіння під орудою пана Кержицького, посилене німецькими найманцями й десятком гармат, має зайняти вигідну позицію на тамтешніх пагорбах. На східному напрямі (найімовірнішому, звідки слід було очікувати приходу бунтівників) захист був найнадійнішим: насамперед, це величний, з міцними стінами Зборівський замок, в якому укріпився князь Корецький, а в його тилу — ріка Стрипа.

Що ж, нехай кляті бунтівники тільки спробують сунутися — вмить дістануть на горіхи! Взяти Зборівський замок непросто, до того ж з «острова» по трьох мостах завжди можна перекинути підкріплення в будь-яке місце ймовірного театру бойових дій.

Якщо ж спалити мости, то захопити табір на «острові» козакам точно не вдасться, як би не старалися зробити це. Вигнута закрутом Мала Стрипа робила неможливими удари з півдня й заходу — всякий, хто сунеться звідти, ризикуватиме наразитися під час переправи на вбивчий перехресний вогонь гармат і мушкетів. А щоб напасти з півночі, голоті довелось би дертися по схилах пагорбів під навісним обстрілом. Куди не кинь, всюди клин!

Немирич мимоволі посміхнувся: він завжди полюбляв бездоганні речі, а план облаштування табору на «острові» проти Зборова видавався йому просто ідеальним!

Але його самолюбство тішило не тільки це. Під час останньої військової наради йому вдалося внести декілька вельми доречних пропозицій щодо розстановки збройних загонів — і всі вони були із задоволенням сприйняті. Як же не пишатися загальним визнанням його талантів?!

Ну що ж, якщо все йде добре, про серйозні справи на деякий час можна і забути. Тепер же слід негайно пообідати. Як генеральний полковник посполитого рушіння Київського та Волинського воєводств, Немирич вважав за необхідне прослідкувати, щоб усі люди з підвладних йому загонів переправилися на «острів». І дозволив собі полишити місце переправи лише після того, як останній підпорядкований йому шляхтич зі своїм почтом та служниками ступив на земельний клин між Стрипою і Малою Стрипою, а міст почали перетинати обозні вози.

За цей час Юрій встиг не тільки зголодніти, але й притомитися. Дивина, та й годі! Нібито не їздив нікуди, а просто мотався з одного берега на інший, віддавав розпорядження, клопотався про щось — а втома відчувається неабияка… До чого ж підступною буває звичайнісінька метушня! Тепер би якнайшвидше дістатися до того місця у гігантському людському мурашнику, де отаборилися його челядники, злізти нарешті з сідла, розтягнутися на прогрітій серпневим сонечком землі… А потім як слід відпочити.