Фатальна помилка - Страница 89

— У нас є Гетьманщина, — мовив хтось несміливо з юрби, й інші загуділи доволі схвально:

— Так, так!.. Гетьманщина!..

— Так, у нас є Гетьманщина. Але ж «гетьман» польською — це всього лише «полководець»!.. А якщо так, тоді інші люди… інші народи міркують собі: Гетьманщина — це всього лише козацька армія з гетьманом-полководцем на чолі. І навіть клейноди гетьманські даровані нашому проводиреві королем Великої Польщі… От що виходить, розумієте?! Гетьман — це не король, не цар, не великий князь, не герцог. Це полководець — воїн. А козацька Гетьманщина — це не держава, а підпорядкована полководцеві армія… Допоки стан справ не зміниться, доки не постане на нашій землі держава у формі, зрозумілій іншим народам, із землі нашої чужинці випиватимуть усі соки, принижуватимуть нас, прикриватимуться нами. І зневажатимуть нас ті, хто живе за окраїнами землі нашої: хоч Польща, хоч Московія, хоч Туреччина…

— Але ж він правду говорить, Тимоше!.. Правду сказав пан генеральний писар!.. Вірно, все вірно!.. У своїй державі немає нічого поганого, саме лише добро. Ми всі за нашу козацьку державу!.. — зазвучали в юрбі окремі вигуки схвалення і підтримки. Але тут знову заговорив полковник Цецюра:

— Можеш ти, Юрію, людям голови дурити, нічого не скажеш. Ти добрий оратор і неабиякий розумака… Але на твої просторікування скажу наступне: за державу ти отак клопочешся, щоб самому в державі тій канцлером стати! Хитрий ти, ох і хитрющий же!..

— Канцлером?! Яким ще канцлером?.. А гетьман як же?.. — невдоволено загула юрба.

Немирич хотів щось пояснити, однак Цецюра не дав йому й рота розкрити, негайно додавши:

— А от нехай поважний пан канцлер Немирич зараз же і розповість нам усім про те, що коли ми на його умови пристанемо, то не буде нам шляху назад! Чи розповів ти про це бодай комусь, пане великий канцлере?..

— Як це, Тимоше? Що такого поганого в державі? Про що він умовчує? — загуділа юрба.

— Про що, запитуєте? А от про що… Ми, панове, якщо гетьман нам не до вподоби, проженемо його втришия, причому будь-коли. Адже так?

— Так, так! Це правда!

— Захочемо Виговського — буде гетьманувати Виговський. Не захочемо — злетить під три чорти. Повторюю: ми поки що вільні у своєму виборі.

Юрба напружено мовчала, тільки хтось один запитав підозріло:

— Ти до чого хилиш, пане полковнику?

Цецюра лукаво примружився і пояснив:

— А до того я веду, що гетьмана Виговського ми прогнати зможемо, якщо він нам не до вподоби прийдеться. І нікому за це нічого не буде. А от герцога Виговського спробуй-но прожени!!! Хоча земля буде та ж сама, і народ на ній той самий!.. Не так хіба буде?! Відповідай нам, пане канцлере, поясни, будь люб’язний.

— Як так?! Як, тобто, не зможемо володаря прогнати?! Чому це не зможемо?! — закричали, захвилювалися козаки. Немирич мовчав, розгубившись. Зате Цецюра театрально сплеснув руками й мовив:

— Не зможете, бо це вже буде державна зрада. А той, хто хоч герцога, хоч великого князя, хоч царя чи короля прогнати надумає, той державним злочинцем стане. Хто проти несправедливої влади повстане, того назвуть державним злочинцем! Бо влада козацького гетьмана — від нас самих, тоді як влада короля чи герцога — від Самого Бога, зрозуміло?! От про що позабув сказати вам пан Немирич: влада в герцогстві Рутенському, канцлером якого він так рветься стати, успадковуватиметься сином від батька. Отже, не вільними козаками ми в тім герцогстві станемо, а державними злочинцями… І все завдяки хитрості Юрія Немирича!!! Вільні козаки, скажіть, чи хочете ви стати державними злочинцями?! Якщо хочете — що ж, тоді підкоряйтеся цьому перевертневі!..

— Ні-і-і!!! Не бувати цьому!!! — гнівно ревонув натовп. — Не станемо ніякому герцогу, ані канцлеру підкорятися!!! Не потрібен вільним козакам ніякий недоторканий правитель!!! І держава така нікому з нас не потрібна!..

— Держава крівцю нашу волелюбну тільки ссатиме!!! А щоб не сталося цього… — і витримавши малюсіньку, але виразну паузу, Цецюра гаркнув щосили: — Смерть перевертневі!!!

— Так, так — смерть!!! Смерть перевертневі! Смерть Немиричу!!! — підхопила розлючена юрба.

Юрію на мить здалося, що все це відбувається не з ним, а з кимсь іншим. Однак занадто вже реальним був загрозливий гомін натовпу… Його скував переляк. Що зараз станеться?! Люди оточують його, пораненого й немічного, а на їхніх обличчях сама лише лють… і водночас радість!..

Цецюра, який спішився і тепер стояв навпроти Немирича, вихопив з-за пояса кинджал і приготувався вдарити генерального писаря просто в горло, але зробивши крок уперед, випадково затнувся і, падаючи на коліна, завдав удару йому в бік. Кинджал ковзнув по ребрах й увійшов би у плоть, та Юрій спритно перехопив руку супротивника і відвів удар. Тиміш миттєво схопився на ноги та спробував ударити повторно, однак Немирич ухилився також від другого удару, при цьому швидким рухом правої руки вихопив з піхов Цецюри його шаблю. Обеззброєний полковник не розгубився й відразу ж відступив за спини козаків, які стояли поруч з ним.

Помітивши зброю в десниці генерального писаря, натовп розсудливо відступив. Немирич знав, що над ним нависла смертельна небезпека, однак це не позбавило його впевненості. Юрба посунулася трохи ближче до нього. Генеральний писар позадкував, але зачепився об камінь і впав, здійнявши над землею хмаринку пилу. До нього підскочили одразу двоє, але не встигши навіть шаблями змахнути, повалилися на землю: один від удару шаблі, затиснутої в руці Юрія, інший же був збитий з ніг падаючим тілом першого. Юрба загрозливо загула: адже Немирич тільки-но привселюдно пролив козацьку кров…