Фатальна помилка - Страница 70

Тепер Виговський не приховував свого гніву. Намагаючись зберегти гідність, як і раніше, посланець розвів руками, знизав плечима й мовив:

— Ясновельможний пане гетьмане, я прибув до Чигирина якомога швидше, по дорозі ніде на жодну хвилину не затриму…

Виговський скочив із крісла, у якому сидів, так різко й несподівано, що гонець замовкнув на півслові, й проскреготав:

— Та це просто бозна-що!!! Тут до Чигирина скакати півдня, якщо не квапитися — то цілий день! Якщо ж кульгаву кобилу під хвіст цілувати після кожного шинку — щонайбільше два дні!!! А ти мені оце розповідаєш, що сталося два тижні тому?! Оце так шишацький сотник служить мені, своєму гетьманові?!

— Ясновельможний, я…

— Помовч!!!

Посланець розсудливо стулив пельку. Тоді гетьман кивнув козакові у запорошеному одязі, якого привів із собою, і той повідомив:

— Третього дня військо боярина Ромодановського отаборилося попід стінами Веприка, але самого князя там іще не було. Позавчора під вечір з’явився особисто воєвода, тоді його стрільці оточили укріплення. Добре, що оточення відбувалося дуже мляво й ліниво, тож я встигнув вислизнути й за наказом пана сотника помчав просто до пана гетьмана…

Це повідомлення неабияк схвилювало усіх присутніх на нараді. Але тільки-но Виговський махнув рукою, як усі слухняно замовкли. Тоді гетьман знов звернувся до посланця шишацького сотника:

— Шишаки значно ближче до Чигирина, ніж Веприк. До того ж тобі не було потреби вибиратися з оточення. Тим не менш, приїхали ви одночасно. І ти нічого не розповів мені про те, що князь Ромодановський вирушив зі своїм військом з Миргорода на північ, щоби взяти в облогу якесь місто. Кажи, але саму лише правду: ти знав про це?!

— Та щоб мені й на цьому світі, і на тому!.. — хотів побожитися гонець, але гетьман тільки рукою махнув та гукнув коротко:

— Геть!

— Але ж ясновельможний…

— Геть звідси!!! Повертайся до сотника і передай йому, що він більше не шишацький сотник!!! Нехай забирається з Шишаків хоч під три чорти, але тільки подалі від очей моїх — бо як зустріну, накажу голову йому відтяти!!! Все, забирайся!!!

Зрозумівши, що подальші перемовини не призведуть ні до чого доброго, посланець поквапився вийти геть. Невідривно дивлячись йому вслід, Виговський повернувся у своє крісло і проказав, зітхнувши:

— Кого призначити новим шишацьким сотником, вирішувати зараз не станемо. Сотник — не надто велика цяця, щоб аж так непокоїтися цією справою. Встигнемо… А поки що хотів би почути думку всієї старшини про цю справу. Почнемо з пана генерального писаря. Немиричу, скажи-но все, що маєш сказати. Слухаю тебе уважно.

Після чого так і в’ївся очима в Юрія. Той заговорив спокійно, майже невимушено:

— На мою думку, ясновельможний, Москва продовжує порушувати Переяславські статті ще брутальніше, ніж порушувала досі. По-перше, на теренах Гетьманщини перебуває достатня кількість стрільців, тому введення князем Ромодановським додаткового війська без узгодження з нами нічим не виправдане.

По-друге, у Переяславських статтях чітко прописано: козаків можна судити лише судом козацьким. Мало того, що миргородського полковника Степана Довгаля, полтавського полковника Степана Ляха й кошового отамана Якова Барабаша заарештував московський боярин, але він же з московським царем Олексієм Михайловичем за нашими спинами вирішив, куди відправити на суд Барабаша.

По-третє, початок облоги Веприка без висування тобі, ясновельможний, будь-яких претензій взагалі можна розцінити тільки як зухвале самоуправство чужого війська на теренах нашої Гетьманщини. Принаймні жодного розумного пояснення таким діям я поки що не почув. А враховуючи те, що менш кричущі порушення Переяславських статей мали місце й раніше… Я не знаю, чи варта ця угода паперу, на якому написана!.. Тому…

— Стривай-но, — владним жестом Виговський зупинив генерального писаря, й Немирич слухняно замовк. — Ти добре сказав, дай висловитися також решті, бо не все ж тобі говорити.

Протягом ще півгодини по черзі висловилися всі присутні на нараді. При цьому Юрій із прихованим задоволенням відзначив, що решта страшини так чи інакше підтверджувала його думки, висловлювалася в тому ж самому ключі. Вислухавши всіх присутніх, гетьман взявся підбивати підсумки. Почав з найголовнішого:

— Згоден з усіма вами, що своїм багатомісячним свавіллям Москва довела: тамтешній цар Олексій Михайлович з усіма своїми князями, боярами й воєводами не збирається сумлінно виконувати укладені й підписані у березні 1654 року Переяславські статті. Можу запевнити усіх присутніх, що незадовго до смерті про те саме говорив мій попередник — нині покійний гетьман Богдан Хмельницький, засновник нашої козацької держави. А тому, виконуючи його священну для усіх нас волю, я, гетьман Іван Виговський, наданою мені владою оголошую Переяславські статті віднині й надалі денонсованими.

Хоч як шанували гетьмана усі присутні, але вони не могли стримати полегшених зітхань і радісних вигуків. Заспокоївши їх рвучким жестом, гетьман продовжив:

— Доручаю генеральному писареві Юрію Немиричу повідомити про це у належний спосіб московського царя Олексія Михайловича. Окрім того, непогано було б розповісти про денонсацію також іншим європейським правителям. Що скажеш на це, пане генеральний писарю?

— Я назву цю відозву, наприклад, «Маніфестом до володарів Європи», — з радістю відгукнувся Немирич.