Фатальна помилка - Страница 14

К оглавлению

14

Несподівана подія 1623 року докорінним чином змінила погляди юного Немирича, відповідно змінилося й усе його подальше життя: вміло розохочені місцевими католиками, загони агресивно налаштованих «лісовчиків» на очах переляканих учнів улаштували моторошний погром в аріянській Академії міста Ракова, при цьому майже повністю знищили бібліотеку — чи не найціннішу в тутешніх землях.

У наступні роки Раків ще не раз зазнавав подібних нападів, але тепер учні Академії вже почали організовувати летючим ескадронам далеко не привітний прийом! Втім, у відповідь католики розширили царину зіткнень, нападаючи вже не тільки на школи й академії протестантів, але також грабуючи садиби й будинки відомих адептів протестантизму і православ’я. Вони калічили, вбивали супротивників католицизму, незважаючи на вік і стать жертв. Через сутички між католиками і протестантами загинули такі відомі унітаріанські діячі, як Валента Шмальц і Анджей Лубенецький. Ця поведінка заохочувалася королівською владою: його величність виконував те, що колись поставив за мету — винищити будь-яку «єресь»…

Особливі гоніння інакомислячих почастішали в 1625 році під час нападу Швеції на Річ Посполиту. Єзуїти нишпорили країною й поширювали чутки, що війну нібито спровокували та підтримують «польські брати». Це спричинило непоодинокі бунти і повстання. А на початку 1627 року влада Кракова видала указ, відповідно до якого повноправними громадянами міста могли стати лише ті іновірці, які навернуться у католицизм.

Через усі ці події численна родина Немиричів була змушена полишити зруйнований католиками Черняхів і переселитися в один із другорядних своїх маєтків, розташований подалі від Кракова. І звісно ж, молодий Юрій дуже гостро пережив такі потрясіння. Його світосприйняття перевернулося неповоротно, трансформація зачепила найпотаємніші глибини душі. Княжич зрозумів, що Річ Посполита потребує докорінної зміни застарілого державного устрою і що без військових сутичок у такій справі не обійдеться. Саме тому Юрій вирішив зайнятися політикою та військовою справою. Для цього було потрібно продовжити подальше навчання вже за кордоном.

Відтепер спадкоємець магнатського роду Немиричів вивчав переважно юриспруденцію й основні засади державної влади, штудіював праці Мартіна Руара, який підтримував тісні зв’язки з Гуго Гроцієм. Коли юнак відправився на навчання за кордон, то мав при собі цінні рекомендаційні листи до цього світоча міжнародного права.


Хотілось би приділити бодай трохи уваги раківській Академії: адже саме тут Юрій Немирич дістав середню освіту, тому, маючи відомості про навчальний заклад, можна краще зрозуміти особистість майбутнього пана генерального писаря.


Отже, розквіт раківської Академії припав на 1616–1630 роки: тоді в ній навчалося понад 1000 студентів, серед яких було багато іноземців. Прикметною рисою цього навчального закладу була законодавчо закріплена релігійна толерантність — дуже характерна риса социніянства як такого. Один з пунктів статуту Академії чітко проголошував: «Кожен учень нехай молиться вільно таким чином, як підказує йому власна совість і релігія, у якій він виховувався». В навчальному процесі Академії не застосовувалися широко розповсюджені в тогочасній освітянській традиції тілесні покарання, все обмежувалося виключно моральними настановами. Статут також вимагав від учнів дотримуватись чистоти тіла й одягу, підтримувати порядок у приміщеннях, де вони проживали.


У Ракові також працювала одна з найкращих друкарень тієї доби, що належала Себастьяну Стернацькому. У період 1602–1638 років у ній вийшли у світ 246 книг. Деякі з цих видань були розраховані на руських (українських) читачів, зокрема «Антапологія…» (її ймовірним автором був Остап Кисіль, він же — Євстафій Гизель, який критикував ідею унії православних з католиками), драматичний твір «Трагедія руська» — перше відоме в історії видання, надруковане розмовною українською мовою.


Після ліквідації Раківського центру аріянства завдяки социніянським педагогам Матвію Твердохлібу, Якову Гриневичу-Гижановському (Яну Трембицькому) й Луці (Юхиму) Рупневському майбутня кисилинська школа перетворилася у вищий навчальний заклад (академію) з філією в Береску (тепер село в Рожищенському районі Волинської області). Як засвідчують документи, тут навчалися молоді люди з різних верств. Рівень студій в академії був досить високим. Окрім класів поетики й риторики, у ній існував ще один вищий клас, у якому вивчалися філософія й теологія.

Глава 4
Відьмин син

Соловецький монастир, осінь 1630 року

Пізнім осіннім дощовим вечором до Великого Соловецького острова підплив крихітний рибальський човник. На берег лиховісної бухти Благополуччя зійшов змерзлий подорожанин. Кутаючись у просякнутий вологою дорожній плащ, тремтячи від холоду, він поспіхом попрямував до Соловецького монастиря. Хоча тут налічувалося близько трьох сотень ченців і понад п’ять сотень послушників, Божа обитель вже кілька десятиліть слугувала також своєрідною церковно-політичною в’язницею. Й нарешті, товсті монастирські мури, військовий гарнізон та артилерія перетворювали Соловецький монастир у важливу прикордонну фортецю…

Утім, архангельського священика Димитрія Тихонова настільки разючі контрасти анітрішки не хвилювали. У непогожу осінню пору він був терміново покликаний сюди, щоб вислухати останню сповідь якоїсь помираючої особи. Виконуючи це делікатне доручення, святий отець ледь не потонув у водах похмурого Білого моря — втім, пастирський обов’язок вищий від усього! Хоча в таку негоду сидіти би вдома і грітися біля вогню…

14