Фатальна помилка - Страница 81

— Ні, гетьман від влади зараз не відмовиться, нереально це! — махнув рукою Цецюра. — Виговський тільки-но армії Трубецького, Ромодановського й інших князів ущент розгромив, облогу з Конотопа зняв. Про нього по всій Гетьманщині зараз така слава котиться, що…

— Але й ворогів, і заздрісників у Виговського теж чимало. По-перше, далеко не всі задоволені тим, що гетьман Переяславські статті скасував і з царством Московським відносини порвав. Давай порахуємо: це раз.

Уявний прочанин витягнув уперед розчепірену жилаву п’ятірню й загнув один палець.

— По-друге, Виговський вже надто високо злетів. Навіть поляки почали замислюватися, а чи потрібна взагалі Гетьманщина?! Вони хочуть бачити на чолі козацької держави людину слабку, безвільну. Отже, вважай: два.

Він загнув другий палець.

— Далі, нинішній гетьман заходився активно перетягувати на свій бік колишню шляхту. Зрозуміло, при цьому шляхетські привілеї вписуються в чинну систему законів Гетьманщини. Важливо зрозуміти, що тим козарлюгам, які тільки вчора з панами на смерть рубалися, сьогодні не надто подобається опинитися з ними в одній запряжці. Отже, вважай: три.

Після цих слів був загнутий третій палець.

– І нарешті, у Виговського з’явився надійний помічник і порадник: Юрій Немирич. Ти, Тимофію Ярмоловичу, недавно повідомив нам, що саме він брав діяльну участь у розробці плану, що дозволив Виговському зняти облогу з Конотопа. Адже так?

— Так, Методію. Все так і є.

— А раніше той-таки Немирич підготував текст Гадяцьких статей, у яких окреслив ідею триєдиної федерації на чолі з Великим князівством Руським — тобто, з нинішньою Гетьманщиною. Подейкують, нібито тепер без цього Немирича гетьман Виговський і кроку ступити не може. Так?

— Саме так.

– І взагалі, незважаючи на шляхетське походження, Юрій Немирич таки зумів зробитися не тільки найвідданішим радником гетьмана Виговського, але й у верхівку козацької старшини втертися.

Методій загнув четвертий палець і пояснив:

— Тому прибравши Юрія Немирича, можна усунути й самого Виговського. І це має стати своєрідним сигналом для решти козаків: необхідно очистити лави козацької старшини від тих панів магнатів, які примазалися до вас, учорашніх бунтівників!

Отже, Тимофію Ярмоловичу, можеш тільки уявити, наскільки величезна і приємна винагорода на тебе чекає. Як не зумієш впоратися із завданням, то й без тебе впораються, бо охочі отримати величезні почесті знайдуться!

Методій загнув останній палець, стиснув міцно кулак, повертів ним перед носом Цецюри й додав:

— Генеральний писар — це не гетьман, його дістати значно легше. Тому, Тимофію Ярмоловичу, дій, як тобі діяти велено. До речі, ми окремо попрацюємо з деякими козацькими отаманами, і найближчим часом Виговського очікує досить неприємний сюрприз… І він здасться. А якщо гетьманом стане інша людина, а не Виговський…

— А хто тоді? — не втримався від запитання Цецюра. Однак Методій поспішив охолодити його допитливість:

— Не наша з тобою це турбота, Тимофію Ярмоловичу. А оце тобі на допомогу, — тримай-но…

Удаваний прочанин встав з лави, шаркаючи по підлозі стомленими ногами, дбайливо узяв із лави брудну, потерту в далеких мандрах торбинку, витяг з неї полотняний мішечок, і з кректанням опустив на коліна пану полковнику.

— Ох, і втомився ж я, Тимофію Ярмоловичу, доки тягар отакий сюди на горбу пер! Але що ж поробиш, якщо служба така?.. Однак, слава Богові, муки мої тепер не будуть даремними. Це тобі згодиться, щоб людисьок на бунт підбити. Людці на таку приманку дуже й дуже ласі, сам знаєш.

Коли Цецюра розірвав мотузку, якою був зав’язаний мішечок, з нього просто на підлогу посипалися срібні монети…

Околиці Переяслава,

початок серпня 1659 року

Літо було тривожним. Одне лихо змінювалося іншим: після справжньої навали на посіви незліченних полчищ сарани настала просто небувала посуха. І начебто цього було мало, то ще й конокради примудрилися викрасти кількох кобилиць просто з-під носа дозорців місцевого гарнізону!

Однак на початку серпня почалося таке, що всі попередні лиха здалися справжніми дрібницями. Після кількох випадків зникнення худоби зникли двоє здорових чоловіків! Невдовзі по тому в сусідньому лісі були виявлені розідрані на клапті овечі шкури, а потім і задушені люди із рваними ранами на шиї. Це неабияк розбурхало всю околицю, особливо непокоїлися селяни.

— Не звірині це зуби, ох, ніякі не звірині! — бідкалися старожили. — Чи не відьма завелася в тутешній місцевості часом? Або може, перевертень-вовкулака бешкетує, худобу ріже, людей убиває?..

Смертельно перелякані селяни майже перестали ходити в ліси за грибами і ягодами, силець і капканів ніхто не ставив. З огляду на бідний врожай могло дійти до чогось гіршого.

Серед інших, останні події дуже погано позначилися на Остапі — одному з місцевих жителів. Пристаркувата матінка благала сина не ходити по лісах: мовляв, якось перебудемо, тільки б хлопець собою не ризикував… Звісно, він пообіцяв, однак слова свого не дотримав. Адже у голодні часи обирати не доводиться. Тому, прихопивши лук зі стрілами, він потайки ходив за дичиною. Та й спокійніше в лісі з луком… хоча він — не шабля й навіть не рушниця, ясна річ. Але все-таки бодай щось! А для полювання на невелику дичину — взагалі річ незамінна.

Якось вже ближче до вечора занесло Остапа на невеличке болотце. А тут на волохатих купинах, як не дивно, безліч грибів і ягід уродилося — просто гріх не зібрати! Окрім того, стара матінка дуже просила синочка принести їй принагідно звіробою. І цього разу повертаючися з болота через ліс, на невеликій галявинці Остап помітив заповітні жовті квіти. Як же він міг не зібрати їх для старенької матусі?..